РІЗНЕ

«Действие и отношение»

В начале 2000-х датчане осознали, что в неудачах сборной стоит винить не только игроков или тренеров. Главной команде страны явно не хватало умных и креативных футболистов, упор всегда делался на силу и прямолинейность. Вся система датского футбола нуждалась в серьезной переработке. И вот в 2006 году Дания явила миру проект футбольной реформы «Действие и отношение».

Главный принцип реформы – дети, занимающиеся футболом, должны быть счастливы. Ребёнок – не профессиональный спортсмен. Ему не нужны тяжелые физические нагрузки и строгий режим. Главное – развивать креатив, много работать с мячом и получать удовольствие от футбола.

Часть «Действие»

• Дети перестали играть на полноразмерных полях в формате 11 на 11. Каждому возрасту – своя площадка, свой мяч (чем меньше ребенок, тем меньше и легче мяч) и свой формат:

– с 5 до 7 лет включительно – 3 на 3 на маленьких полях 13 на 21 м;

– с 8 до 10 лет включительно – 5 на 5 на полях 30 на 40 м;

– с 11 до 13 лет включительно – 8 на 8 примерно на половинке поля (52,5 на 68 м)

– начиная с 14 лет – 11 на 11 на полноразмерном поле (68 на 105 м)

«Чтобы у детей развивалась техника, им нужно как можно больше касаться мяча – и маленькие площадки позволяют это сделать в разы лучше большого поля, где мяч доходит до ребят очень редко», – отмечал Бордингард. Каждый получает игровое время и не привязан ни к какой позиции, поэтому играет много и пробует разные задачи. Кроме того, 7-летнему ребенку гораздо проще учиться на коробке 13х21 м – к длинным забегам он еще не готов.

• До 13 лет в матчах не ведется счет, нет турнирных таблиц

Датчане отказались от подсчета голов в матчах – и запретили все таблицы детских соревнований.

Если в каждом матче на тренеров юношеских команд давит ответственность за результат (прежде можно было вылететь из детского дивизиона, были надбавки за результаты и так далее), они выбирают простые краткосрочные решения – которые приведут к победе сегодня, но, скорее всего, не позволят развить лучшее в каждом игроке. Более того, тренер с большей вероятностью будет постоянно играть одним и тем же составом, лишая остальных шансов на развитие.

Если результат давит на пацанов, они боятся ошибиться, сковываются и ищут простоты – никакой свободы и творчества. «Отказ от результатов матчей позволил маленьким датчанам активнее экспериментировать и играть смело, а родители перестали оказывать давление на своих детей и тренеров», – писали в тренерском журнале ФИФА.

«Дети и так всегда играют на победу – им для этого не нужно ни табло, ни таблица. Все счета и таблицы превратились в самоцель для тренеров и родителей, а мы хотим, чтобы матчи были для детей, а не для взрослых», – объяснял Флемминг Берг. Голы и очки, конечно, фиксируют – но исключительно для менеджеров DBU.

Для детей до 12 лет вместо серьезных турниров длиной в год проводятся веселые фестивали, где каждая команда проводит по 3-4 коротких матча за день и участвуют все ребята. Если вдруг какая-то команда заметно отстает и пропускает слишком много – ей разрешают выпустить дополнительного игрока, чтобы подравнять баланс сил.

Короткие принципы отказа от таблиц, закрепленные на сайте DBU:

• мы хотим, чтобы в детском футболе была здоровая психологическая среда, а она несовместима с результатами;

• дети не развиваются оптимально, если на них давят тренеры и родители;

• отстающим футболистам тоже нужно игровое время;

• главенство командного результата угрожает неправильным акцентом на матче вместо развития индивидуальной техники

Там же футбольный союз отсылается к американскому исследованию мотивации 10 000 детей, которые занимаются спортом профессионально. Вот 5 основных мотиваций мальчиков: 1 – чтобы повеселиться; 2 – научиться играть лучше; 3 – соревноваться – интересно; 4 – хочу делать то, что у меня хорошо получается; 5 – просто быть здоровым.

Ни одна из этих целей не гасится отказом от счета. А если у ребенка будут вопросы, DBU уже подготовил для всех родителей универсальные ответы. Например: «А почему у взрослых счет есть, а у меня нет?» – «Потому что между высококлассными игроками и детьми – большая разница. Это их работа, они за нее получают деньги, деньги зависят от результата. А ты еще умеешь далеко не все, и главное для тебя – твоя техника и твои умения, счет тут не поможет». Или: «А в чем же тогда цель игры?» – «Твоя цель – слушать тренера и научиться играть как можно лучше. Если все делать правильно, ты станешь профессионалом и будешь играть на счет, сравнивая себя с другими».

• Принцип назначения матчей 25-50-25

Счет каждого матча датские чиновники считают лишь с одной целью – чтобы на каждом следующем фестивале составить грамотное расписание.

25% матчей каждая команда проводит с соперником слабее (если она выступает хуже всех в своей категории, то играет с ребятами помладше). Эти матчи позволяют больше экспериментировать.

50% матчей – с равными себе, 25% – с более сильными (а если это команда-лидер, то играет со старшими – такие матчи учат новому)..

«Дети играют в футбол, чтобы веселиться, проводить время с друзьями и – главное – развиваться. Если выдергивать детей из обычной среды, можно выполнить третью профессиональную цель, но лишить их веселья и широкого круга общения – при этом нет гарантий, что они дойдут до конца. Поэтому мы считаем, что дети до момента, когда их перспективы не вполне очевидны, должны заниматься рядом с домом», – говорит Флемминг Берг.

Все крупные датские клубы подписывают партнерские договоры с десятками школ поменьше – они следят за всеми талантливыми ребятами, могут консультировать тренеров (DBU помогает клубам искать методистов и скаутов, так как заинтересована в развитии звезд), но не забирают их.

Если трансфер все-таки оформляется до 13-летия, то от дома игрока до тренировочного поля должно быть не более 30 минут езды на машине; клуб должен расписать детализированный план развития парня на два года вперед (над чем будет работать тренер, как клуб будет обеспечивать транспорт и так далее); через полгода родители и представители обоих клубов оценивают прогресс и эффективность перехода. Ни одна встреча не может пройти без родителей, обратное наказывается.

• Жесткое лицензирование академий. Прозрачность информации обострила конкуренцию – теперь все заточены на воспитание талантов

Флемминг Берг из DBU четко называет поворотный момент в истории эволюции датского футбола – 2008 год, новый формат лицензирования детских академий. Если школа не получала категорию A или B – ее не допускали до юношеских турниров, соответственно, она лишалась шансов хорошо заработать на трансферах. Требования резко повысили качество работы.

«С командами U-15, U-17 и U-19 нельзя работать без лицензии УЕФА А. У крупного клуба должны быть физиотерапевты, аналитики, психологи, тренеры должны получать дополнительное образование. Теперь в каждом клубе высшей лиги есть штатный специалист по развитию – он работает между основной командой и академией, общается с региональными партнерами, консультирует тренеров», – рассказывает Берг.

Часть «Отношение» – о роли психологии в системе.

Мможно подумать, что Дания – футбольный рай. Нет, проблемы есть и там.

Например, за шесть лет с 2013-го по 2019-й количество детей в возрасте до 12 лет в футбольных школах Дании сократилось на 12 тысяч (было 142 478 – стало 130 113). DBU увидел в этом долгосрочную угрозу и переписал стратегию детско-юношеского футбола с учетом новых реалий.

Если коротко, то из-за реформы школьного образования (2014 год) учебные дни в Дании стали длиннее, плюс за последние 8-9 лет у детей и подростков радикально выросло медиапотребление в интернете – а значит, для футбола так же радикально обострилась конкуренция за время будущих звезд.

Датский футбол уже сделал все, чтобы детям было весело и интересно, но уверен, что философского сдвига недостаточно – нужно, чтобы каждый тренер в стране максимально успешно не только работал над техникой парней, но и понимал психологические тонкости, чтобы каждый чувствовал себя легко и свободно. Поэтому ближайшие обещания DBU – рост вложений в обучение тренеров с категорией минимум C, повышение доступности базового образования категории D (для родителей), более плотное сотрудничество с обычными школами и воспитание нового поколения координаторов.

«Детский футбол в Дании должен быть лучшим в мире, – утверждает Меллер и его помощники в колонке. – И мы говорим не про трофеи и забитые мячи – они на этом уровне вообще ничего не значат. Наша цель – воспитание здоровых и счастливых детей. Чем приятнее им будет в академии, тем плотнее будет их связь с футболом дальше. В качестве игрока, менеджера, тренера, судьи, игрока-любителя, гоняющего мяч с друзьями, или болельщика – вообще не так важно.

Дети ни физически, ни социально, ни когнитивно не похожи на взрослых. Им нужно дать свободу на тренировке, чтобы никто не гасил их внутренний драйв. Дети должны «учиться учиться», они должны развивать любопытство. Получатся ли дальше из этих пацанов игроки национальной сборной – никто не знает. Если вся система построена грамотно – это вероятно. Но это лишь дополнительная выгода. В противном случае, если дети будут думать о краткосрочных результатах и биться за победы в мелких турнирах, из-за давления и негатива мы постепенно потеряем и детей, и спорт. Это угроза, которая в современном мире развлечений в долгосрочной перспективе будет иметь разрушительные последствия».

Как датчане собираются добиваться детского счастья?

• Не изматывать детей физически. «Все дети разные, и под них надо подстраиваться. В детском футболе не нужно обучение, построенное на физике. Первично развитие технических навыков, моторики и умения общаться в коллективе».

• Родителям и тренерам запрещены не только оскорбления, но и громкие подсказки. «Каждый ребенок должен сам искать решения в игровых ситуациях – как на тренировках, так и в матчах. Тренеры и родители не должны подсказывать, пусть дети сами найдут решение. Еще лучше, если тренер будет стимулировать детей вопросами о различных ситуациях – это поможет развить игровой интеллект», – говорится в стратегии от 2021 года. «Это похоже на школьный класс, где учитель контролирует орфографию и арифметику, но делает это постфактум».

• С 2010 года в штате DBU есть спортивный психолог сборных Дании. Он работает с тренерами национальных команд, контактирует с клубами и учебными центрами в разных регионах. Именно его команда объясняет разным региональным тренерам, как выстраивать диалог с молодыми игроками. Цели, закрепленные в стратегии, просты:

1. Детям должно нравиться быть частью футбольной семьи, и мы должны видеть их настроение

2. Они должны видеть возможности, а не ограничения

3. Все должны помнить: совершать ошибки – нормально. При боязни ошибок игроки будут ограничены в развитии.

«Независимое мышление – это одна из главных черт датской культуры, – говорит президент «Нордшелланда» Расмус Анкерсен. – И то, что в нынешней сборной Дании много сильных личностей, много лидеров – совсем не случайность. Это заложено с детства».

• DBU призывает родителей участвовать в тренировках – они могут выполнять мелкие задания тренеров или пройти интернет-курсы на базовую лицензию D, чтобы понимать работу тренеров и даже самостоятельно проводить разминки – детям будет приятно видеть родственников. По подсчетам союза, 1 тренер на занятии может работать с 6-8 детьми – не более.

• Есть родительские заповеди DBU:

– посещайте тренировки детей – они это ценят

– не кричите, сохраняйте спокойствие и стойте на расстоянии от тренеров и ребят

– поднимайте себе настроение – например, спорьте с родителями соперников на кофе

– после матча спрашивайте у детей, интересно ли им было – не обсуждайте результат

– помните, что играет ребенок, а не вы.

Как изменилось мышление клубов – и почему Дания еще не достигла потолка

До 13 лет все тренируются в маленьких локальных школах (за исключением уникальных случаев – условия описаны выше).

В 13 появляются сборные. Команды U-13 и U-14 собираются 8 раз в год на целый день – тренировки и двусторонки проходят в шести региональных центрах.

В Дании уже давно централизованная система образования с четкими алгоритмами. Всех юношей, подбирающихся к возрасту первой сборной, просматривают, вводят в базу данных и распределяют по цветам – зеленый, желтый, красный. Раз в несколько месяцев оценки меняются.

При этом датчане учитывают эффект относительного возраста. О проблеме подробно писал Александр Дорский, если коротко: в футбольные школы зачастую принимают детей, родившихся в первой половине года, потому что они физически более развитые и в моменте показывают лучшие результаты. Датчане советуют набирать группы по принципу 50 на 50: половина – из первой половины года, половина – из второй. Для этого в том числе используют прогнозные модели на основе разных генетических предпосылок – например, какого роста будет игрок к 18 годам.

В 2017 году, когда Дания разработала 130-страничный гид по проблеме относительного возраста (тут можно только позавидовать), в сборных всех возрастов только 9% игроков родились в октябре, ноябре и декабре. Сейчас Дания усиленно взламывает эту проблему – чтобы выцепить таланты, теряющиеся только из-за даты рождения. Есть даже экспериментальные составы юношеских сборных, которые набираются по физическим данным, а не по возрасту. В успешной академии «Нордшелланда» составы U-13, U-14 и U-15 перераспределяют игроков в зависимости от физических изменений.

«Многие говорят, что футбол – простая игра. Для меня она одновременно и простая, и сложная, – говорит Каспер Юлманд. – И мы только начинаем разбираться в ее сложности. Я много раз в разных местах пытался объяснить, зачем звать в команду психолога или аналитика. Сейчас это обычное дело, а когда я начинал в 1998-м – этой индустрии практически не существовало.

Так вот, представьте, что вы идете по совершенно темной дороге. В какой-то оказываетесь у фонаря. Перед вами старик. Вы подходите и спрашиваете: «Что ты ищешь?» – «Я ищу свои ключи», – отвечает он.

Вы начинаете помогать ему и после получаса поисков спрашиваете: «Так ты точно их здесь потерял?» «Нет, – отвечает он. – Я потерял их в лесу, но там нет света, поэтому я пришел сюда».

Понимаете, так и мы в футболе: всегда идем туда, где свет. Когда-то считалось, что максимальный пробег приносит победы. Впоследствии оказалось, что они просто больше всех бегали. Мы все еще далеки от истины и многого не знаем. И это действительно круто.

Футбол – это местами иррациональное и эмоциональное явление. Мы не можем ничего в нем предсказать. Мы не можем поместить футбол в линейную таблицу. Да и было бы смертельно скучно, если бы все было известно заранее».

СТРАХ НЕВДАЧІ

Зупинити увагу я пропоную на потребі у досягненні, яку практично знищили сучасні технології впливу на дитину. Ситуації беру виключно з практики нашого клубу, але одразу зазначу, що подібні явища часто зустрічаються і в інших спортивних школах України. На мій подив, досить багато батьків, коли час підходить до змагань, починають, вибачте за вираз, давати задню і ще гірше, своїм прикладом вчать дітей чинити також. У цей момент (у переважній більшості випадків неусвідомлено) відбувається виховання негативних якостей. При детальному вивченні цього явища, дійшов логічних для собе висновків, що відбувається це через страх зазнати невдачі. Та ще й на публіці. На жаль, цей страх буває настільки великим, що перекреслює виконану спільну роботу тренера та спортсмена протягом тривалого часу. Ось якщо є гарантія першого місця на змаганнях чи виконання розряду, тоді ми погоджуємося, кажуть такі батьки. Якщо ні, то немає сенсу виступати. Уявляєте? Немає сенсу. Ходити на тренування місяцями є сенс, а виступити на змаганнях – ні. Оце логіка. Яких тільки фраз не почуєш на виправдання цьому страху: «ми вирішили, що він не готовий», «він сказав, що у нього нічого не виходить на тренуваннях», «він занадто маленький», «навіщо виступати по тому самому розряду ще раз» та багато іншого. Тобто з дитинства дається настанова дитині тільки на перемогу, тільки на вдалий результат подій. А якщо ні? Такі моменти, «дбайливі» батьки моментально прибирають із життя свого улюбленого чада. Навіщо йому цей стрес? Навіщо ґвалтувати його нервову систему? З такими словами гіпер-дбайливий тато забрав із розминки на змаганнях сина підлітка, у якого не все виходило перед виступом.

Повернемося до питання про сенс. У чому сенс спортивної підготовки? Підготувати спортсмена до участі у змаганнях як фізично, і психологічно. Але ми ніколи не зможемо зрозуміти як він готовий, поки він не виступить. І лише після цього можна і потрібно робити висновки та планувати подальші дії. Інакше не буває. Часто буває, що спортсмен (це стосується будь-якого віку) дуже добре тренується, у нього все виходить і тренер робить висновок, що він готовий, але на змаганнях не може показати половини напрацьованого і задовольняється дуже низьким результатом. А буває навпаки. У спорті (як і життя) неможливо заздалегідь знати свій результат. І буває, до останньої хвилини думаєш, що програв, а зрештою все виходить. Але не всі батьки розуміють тонкощі психологічної підготовки, а зовсім «дбайливі», щосили не дають можливості своїй дитині проявити ті чи інші якості в умовах змагань (в умовах стресу). При такому виховання ні про яке формування спортивного характеру не може бути мови. Щоб виховати справжнього спортсмена, він повинен пройти через програші, травми, поразки, невдачі та багато іншого й у великій кількості. Тільки так гартується характер і виховуються потрібні якості для перемоги. Іронія долі полягає в тому, що більшість дітей готові до цього. Не готові сучасні батьки.

Дмитро Гак

Моя сім’я – моя підтримка

У дитинстві будь-яка дитина потребує захисту та підтримки батьків та близьких людей. Саме відносини у сім’ї формують той характер, який допоможе вистояти у майбутньому. У спорті така підтримка та правильна поведінка батьків відіграють чи не вирішальну роль.

1. Підтримка дитини.

Будь-яке змагання для маленького спортсмена – це завжди стрес. Він відчуває відповідальність за результати, а відповідальність – це, як правило, доля дорослих сильних особистостей. Проходячи через таке випробування, дитина загартовується для подальших стресових ситуацій і дорослішає швидше за більшість однолітків.

Тиснути на нього в жодному разі не потрібно, тягар відповідальності, розклад занять і кількість обмежень, що накладаються – вже важка ноша. Іноді може здатися, що дитина «мало переживає через поразку, не турбується про майбутній старт». Насправді всередині він може сильно переживати і дуже засмучуватися через будь-яку невдачу, навіть якщо не показує виду. Незалежно від будь-яких зовнішніх проявів емоцій дитина потребує підтримки.

Підтримка від батьків – найкращі ліки від невдачі. Завжди корисно відзначати навіть незначні здобутки. А будь-які негативні заяви дітей, такі як «я не можу, у мене не вийде», переводити в позитивне русло і підкреслювати сильні сторони, наприклад, «важко грати проти людей, які фізично більші за тебе, але ти швидше і спритніші, ніж вони» .

У разі поразки батьки повинні підтримати юного спортсмена, дати йому час самому усвідомити свою невдачу та зрозуміти її причину (якщо він губиться у здогадах, потрібно допомогти питаннями, підштовхнути до самостійного мислення). Важливо пам’ятати: не всі чемпіони у своїх перших змаганнях відразу ж опинялися на п’єдесталі, а пройшли довгий шлях проб і помилок.

Також батьки не повинні дозволити дитині охолонути до спорту (втім, це працює і в інших областях) – закиди в невдачах, крики та покарання зменшать самооцінку, оскільки вона почуватиметься винною.

2. Спілкування.

Не варто забувати про конструктивне спілкування з дитиною з приводу тренувань, її емоцій та планів. У розмові з батьками майбутній спортсмен сам автоматично аналізує своє ставлення до спорту, помилки та способи їх виправлення. І бачить, що дорослі можуть об’єктивно оцінити його роботу, іноді навіть підказати, з якого боку підійти до проблеми. При цьому про неуспіхи дитини рекомендують говорити з нею наодинці. Так згодом він сам починає шукати вирішення проблемної ситуації.

Особиста та щира зацікавленість дорослих важлива для дитини — їй хочеться порадувати своїх батьків, що й стимулює бути кращими за суперників. Інакше здебільшого його плани так і залишаться планами.

3. Відсутність сталості.

Дитина – не робот, вона не може завжди на 100% виконувати «запрограмовані дії». Навіть якщо він успішно тренувався та «все робив на тренуваннях», фактор несподіванки ніхто не скасовував, на змаганнях може статися все, що завгодно. Не слід очікувати від нього «всього й одразу».

Маленький спортсмен ще не знає, як протистояти стресовим ситуаціям та як на них правильно реагувати. Згодом він зможе брати себе в руки та зосереджуватись у будь-яких ситуаціях. Дитина вчиться перемагати та вчиться програвати. Поки що він набирається досвіду та формує спортивний характер, який не дозволить випадковостям вибити його з колії.

4. Контроль емоцій.

Важливо навчитися контролювати свої емоції та тіло у будь-якому виді спорту. Добре, коли дитина розуміє, що являє собою страх, який неминуче з’являється перед змаганнями, і що від нього людина ніколи не позбудеться.

Навпаки, страх допомагає спортсмену краще проявити себе. Виробляється адреналін, мобілізуються сили організму, покращується кровообіг, м’язи одержують заряд. Мандраж перед стартом допомагає зберігати концентрацію виступу. До нього потрібно звикнути та концентруватися на конкретних цілях для відволікання уваги від почуття страху. Досвідчені спортсмени також стикаються з ним, але вміють направити його на досягнення результату.

Перед стартом дитині важливо почуватися захищеною – думки мають бути зайняті спортивною метою, а не недавньою сваркою чи закидами. Під час стресу психіка юного спортсмена дає збій, у цьому стані знання та вміння можуть не спрацьовувати на повну силу. Якщо раптом батько відчуває знервованість чи невпевненість у силах дитини — краще не демонструвати це, щоб не передати дитині негативний настрій. Батькові краще залишитися вдома, аніж піти на змагання та качати головою з трибуни, де дитина це може побачити.

5. Приклад перед очима – батьки.

Якщо на змаганнях (та й у звичайному житті) батьки дозволяють собі кричати, лаятися, кидати предмети і ще щось подібне, дитина це добре засвоїть і копіюватиме таку поведінку, тому що вона апріорі вважає прикладом для наслідування того, що роблять дорослі. За такої поведінки виникне невпевненість у собі – не впевнений батько, не впевнена дитина. А ще це неспортивна поведінка.

Якщо батьки самі займаються спортом і активно залучають дитину, вона має більше шансів піти стопами дорослих добровільно і успішно, ніж у того, хто не оточений такою спортивною атмосферою і не бачить заохочення.

6. Почути дитину – завдання батьків

Якщо дорослому в дитинстві не вдалося потрапити до збірної з хокею, це не завжди означає, що його невиконані мрії має виконувати дитина. Який не любить лід, а з волейбольним чи футбольним м’ячем добре товаришує. Коли у дитини щось не виходить, вона перша про це дізнається, і це її засмучує. У підлітковому віці він може «вийти з системи» — піти в інший вид спорту (в якому почувається впевненіше) або ж кинути ненависний спорт назавжди.

Завдання батьків — придивитися до дитини на майданчику, подивитися, як він взаємодіє з іншими дітьми. І дозволити йому розвиватися у тій дисципліні, яка підходить його характеру та здібностям.

Що можна і не можна:

— Вірити у свою дитину, говорити, що в неї все вийде.

– Підтримувати авторитет тренера.

— Прищеплювати дитині навички терпимості та розуміння інших людей.

— Відзиватись позитивно про оточуючих людей.

— Не обговорювати особу іншої дитини у присутності своєї дитини.

— Не допускати у дитини «манію величі».

— Не порівнювати свою дитину з іншими дітьми.

— Після невдачі дозволити дитині пережити її, дати час, щоб вона її «перехворіла». Підтримати та переключити увагу на деякий час.

— Не варто згадувати минулі поразки чи помилки.

— Завжди знаходити позитивні сторони та наголошувати навіть на незначних успіхах.

У спорті у дитини є тренер, який займається її розвитком та вказує на помилки. У батьків у цьому випадку інше завдання. Вони не повинні ставати ще одним вимогливим тренером та давати настанови. Їхня функція на контрасті – бути опорою та підтримкою, дозволити дитині почуватися в безпеці. І вірити у здібності та бійцівський характер спортсмена.

ЯК ПОЄДНУВАТИ НАВЧАННЯ І СПОРТ, або про різницю сприйняття.

Ні для кого не секрет, що звичайна людина та спортсмен різними очима дивляться на життя та протилежним чином реагують на однакові ситуації. Тут правда треба відразу обмовитися. Мається на увазі справжній спортсмен із правильно сформованим спортивним характером, а не його копія, яка вважає себе спортсменом лише на підставі зовнішніх доказів цього (наприклад, кількості грамот і медалей або красивої фігури тощо). Оскільки існує величезна різниця між поняттями “ходити на тренування” і “тренуватися”.

Тут хочу загострити увагу дуже цікавому аспекті повсякденного життя спортсмена, саме навчанні у шкільництві чи вищому навчальному закладі. Ця проблема, а саме в такому ключі я стикаюся з цим явищем в останні роки, починається вже в дитячому садку, коли деякі батьки не можуть знайти рішення як поєднувати дитячий садок і тренування, далі, згодом все посилюється і часто приходять до закономірних висновків цьому навчають дітей, що поєднувати навчання та спорт це нереально і треба робити вибір (хоча вибору не залишають, нав’язуючи навчання всіма можливими способами та не залишаючи жодного шансу спорту). Відразу зазначу, я не проти навчання, я всіма руками та ногами за, і сам закінчив школу із золотою медаллю, тому переконаний, що СПОРТСМЕН (всупереч поширеній думці) ПОВИНЕН БУТИ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНО РОЗВИНЕНИЙ і мати вищу освіту і не обов’язково спортивну.

Так ось про сприйняття. Звичайна дитина будь-яку скруту у житті сприймає як перешкоду, а спортсмен як завдання, яке необхідно вирішити на шляху до мети. Ця різниця у сприйнятті виявляється у тому, що коли в дитини на чаші терезів дві ситуації, деякі батьки йому пропонують зробити вибір і залежно від переконаності батька, вони “допомагають” своїй дитині зробити “правильний” вибір, відмовившись від чогось. Відразу скажу, що це виховання невдахи. Подальше життя проходитиме саме в такому ключі, обираючи та відмовляючи собі у багатьох можливостях. Справжній спортсмен реагує інакше. Він обирає і навчання та спорт, при цьому розуміє, що доведеться докласти більше зусиль, а люблячі та дбайливі батьки заохочують такий вибір та допомагають йому в цьому. У результаті він отримує і те, й інше. До речі, практично у всіх книгах успішних бізнесменів можна прочитати, що коли вони мали вибір чи те, чи інше, вони обирали і те й інше, це визначало їх успішність і недосяжність для звичайної людини. У спорті все те саме і тут формуються саме ті риси характеру, які у важкі хвилини життя допомагають зробити правильний вибір, що збагачує подальше життя, а не обмежує його. Дуже хочу звернутися до тієї категорії батьків, які пропонують дитині залишити спорт заради навчання. Особливо в наш час навчаючись вдома за онлайн-програмами. Подумайте добре, чого ви насправді позбавляєте.

PS. У 90% випадків діти, які кинули спорт заради навчання, не досягали там успіху, а продовжували вчитися ще гірше. Це моя особиста статистика та факти. Така ситуація також має пояснення, але це вже, як кажуть, зовсім інша історія. Всім добра.

ТРЕНЕР У ЖИТТІ СПОРТСМЕНА

Праця тренера – це праця педагога. Навчаючи гравців, тренер прагне передати їм свої знання та досвід. Хороший тренер має вміти максимально розкрити здібності гравців. Він повинен бути знайомий із психологією гравців і, роблячи їх членами команди, навчити підкоряти свої інтереси інтересам усієї команди. Твердження “як живе, так і навчає” завжди береться до уваги при погляді на роботу тренера.
Успіх спортивної команди багато в чому зумовлений стилем керівництва тренера.
Широта поглядів, рівень знань, навичок, умінь, авторитет, любов до свого виду спорту та виховання наполегливості, вміння згуртувати дружний колектив, розібратися в психології спортсмена, рішучість, вимогливість, самокритичність, принциповість – ось неповний перелік якостей, які повинен мати тренер.
Велике значення для ефективності спортивного тренування має її правильне керування. Науково обґрунтоване управління неможливо здійснити лише за допомогою аналізу планів підготовки провідних спортсменів, копіюванням їх «секретів» без корекції відповідно до пристосування до індивідуальних особливостей конкретного спортсмена.
Складність керування у спортивному тренуванні полягає в тому, що немає можливості безпосередньо керувати зміною спортивних результатів.
Фактично тренер керує лише діями (або, інакше кажучи, поведінкою) спортсмена: він задає йому певну програму вправ (тренувальне навантаження) та домагається її правильного виконання, зокрема правильної техніки виконання рухів.
Дуже важливо, щоб тренер, поряд зі своїми спеціальними знаннями та здібностями, був добре ерудований у питаннях психології особистості та спортивної діяльності. Ступінь ефективності керівництва тренера залежить від уміння оцінити особливості психічних станів кожного спортсмена при його взаємодії з партнером та противником, уміння своєчасно та правильно усунути причини, що ведуть до невдач чи конфліктів.
Успішність колективної діяльності спортивної команди багато в чому залежить як від характеру взаємин, що склалися між тренером і членами колективу, так і від стилю і форми його керівництва. Дисципліна у спортивній команді є однією із складових перемоги. Тренер зобов’язаний встановити у команді певні правила та вимагати їх виконання. Дисциплінарні заходи кожен тренер встановлює відповідно до властивостей свого характеру, але спортсмени повинні знати правила поведінки і чекати на тверді заходи, спрямовані на їх зміцнення.
Велике значення у роботі тренера має стриманість у зовнішньому прояві своїх емоційних станів і переживань. Під час змагань спортсмен особливо сприйнятливий до всіх зовнішнім впливом, і вигляд пригніченого тренера здатний викликати зовсім небажані реакції членів команди, учасників змагань та ін. Ця важлива вимога передбачає наявність у тренера здатності керувати своїми власними емоційними станами з метою належного психологічного впливу на спортивний колектив.
Підбиваючи підсумки, можна сказати, що вибір тренера – це одне з найважливіших питань при побудові спортивної кар’єри. Успіх тренерської роботи значною мірою залежить від того, як будує він свої відносини зі спортсменами та командою та як підносить свої знання.
Поняття “тренер” для спортсмена має бути співзвучне з поняттями “друг”, “наставник”, “вчитель”. Для спортсмена тренер – взірець для наслідування, авторитет, людина – особистість. Тренер мотивує спортсмена на досягнення цілей у житті, спорті. А після досягнення поставленої мети, ставить нову мету.

«Тренуй пам’ять»

Умберто Еко написав цей лист до свого онука-школяра. Обов’язково прочитайте його, якщо у вас є діти, які народилися в епоху інтернету і не мають поняття, як ми обходилися без всесвітньої мережі раніше. Втім, корисно прочитати і тим дорослим, хто вже життя не може уявити без інтернету:

Мій дорогий онук, я не хотів би, щоб цей різдвяний лист звучав надто повчально, у дусі Де Амічіса (Едмондо де Амічіс — італійський письменник), і проповідував би любов до наших ближніх, батьківщини, людства тощо. Ти не став би до цього прислухатися (ти вже дорослий, а я занадто старий), оскільки система цінностей настільки змінилася, що мої рекомендації можуть бути недоречними.

Отже, я хочу дати тільки одну пораду, яка може стати в нагоді тобі на практиці зараз, коли ти користуєшся своїм планшетом. Я не даватиму тобі поради не займатися цим зі страху здатися дурним старим. Адже я й сам ним користуюся.

Я хотів би поговорити з тобою про хворобу, яка вразила твоє та попереднє покоління, яке вже навчається в університетах. Я говорю про втрату пам’яті.

Це правда, що якщо ти захочеш дізнатися, хто такий Карл Великий або де знаходиться Куала-Лумпур, то ти зможеш натиснути кнопку і відразу дізнатися все з інтернету. Роби це, коли тобі потрібно, але, отримавши довідку, намагайся запам’ятати її зміст, щоб не шукати вдруге, коли ці знання тобі знадобляться у школі, наприклад. Погано те, що розуміння того, що комп’ютер може будь-якої миті відповісти на твоє запитання, відбиває в тебе бажання запам’ятовувати інформацію. Цьому явищу можна навести таке порівняння: дізнавшись, що з однієї вулиці до іншої можна дістатися автобусом або метро, ​​що дуже зручно у разі поспіху, людина вирішує, що в неї більше немає необхідності ходити пішки.

Але якщо ти перестанеш ходити, то перетворишся на людину, яка змушена пересуватися в інвалідному візку.

О, я знаю, що ти займаєшся спортом і вмієш керувати своїм тілом, але повернемося до твого мозку.

Пам’ять подібна до м’язів твоїх ніг. Якщо ти її перестанеш вправляти, то вона стане в’ялою, і ти перетворишся на ідіота. Крім того, всі ми в старості ризикуємо захворіти на хворобу Альцгеймера, і один із способів уникнути цієї неприємності полягає в постійній вправі нашої пам’яті.

Ось у чому полягає мій рецепт. Щоранку вивчай якийсь короткий вірш, як змушували нас робити в дитинстві. Можна влаштовувати змагання з друзями на найкращу пам’ять. Якщо тобі не подобається поезія, то ти можеш запам’ятовувати склад футбольних команд, але ти маєш знати гравців не тільки команди Римського клубу, а й гравців інших команд, а також їхні колишні склади (уяви, що я пам’ятаю імена гравців Туринського клубу, що були на борту літака, що зазнав катастрофи на пагорбі Суперга: Бачігалупо, Балларін, Марозо і так далі). Змагайтеся у тому, хто краще пам’ятає зміст прочитаних книг: чи пам’ятають твої друзі імена слуг трьох мушкетерів та д’Артаньяна (Грімо, Базен, Мушкетон та Планше)… А якщо ти не хочеш читати «Трьох мушкетерів» (хоча ти не знаєш, що при цьому втрачаєш), то пророби подібну гру з тією книжкою, яку ти прочитав.

Це здається грою, та це і є гра, але ти побачиш, як твоя голова наповниться персонажами, історіями та різними спогадами. Ти спитаєш, чому колись комп’ютер називали електронним мозком. Це тому, що він був задуманий за моделлю твого (нашого) мозку, але у людського мозку більше зв’язків, ніж у комп’ютера.

Мозок – це такий комп’ютер, який завжди з тобою, його можливості розширюються в результаті вправ, твій же настільний комп’ютер після тривалого використання втрачає швидкість і за кілька років вимагає заміни. А твій мозок може прослужити тобі до 90 років, і в 90 років, якщо ти його вправлятимеш, ти пам’ятатимеш більше, ніж пам’ятаєш зараз. Він також безкоштовний.

Потім ще є історична пам’ять, яка не пов’язана з фактами твого життя або з тим, що ти прочитав. Вона зберігає ті події, що трапилися до твого народження.

Сьогодні, якщо ти вирушаєш до кінотеатру, ти маєш прийти до початку фільму. Коли фільм починається, тебе як би весь час ведуть за руку, пояснюючи, що відбувається. У мої часи можна було увійти до кінотеатру будь-якої миті, навіть у середині фільму. Багато подій траплялося до твого приходу, і доводилося домислювати те, що відбувалося раніше. Коли фільм розпочинався спочатку, можна було побачити, чи правильна твоя реконструкція. Якщо фільм подобався, можна було залишитися і подивитися його ще раз. Життя нагадує перегляд фільму за моїх часів. Ми народжуємось у момент, коли вже, за сотні тисяч років, відбулося безліч подій, і важливо зрозуміти, що ж трапилося до нашого народження. Це потрібно для того, щоб краще зрозуміти чому сьогодні відбувається стільки нових подій.

Сьогодні школі (крім твого власного кола читання) слід навчити тебе запам’ятовувати те, що трапилося до твого народження, але їй це погано вдається. Різні опитування показують, що сьогоднішня молодь, навіть університетська, народжена в 1990 році, не знає, а, можливо, не хоче знати про те, що відбувалося в 1980 році, вже не кажучи про те, що було 50 років тому. Статистика каже, що коли молодих людей запитують, хто такий Альдо Моро, то вони відповідають, що він очолював «Червоні бригади», а він був убитий членами цієї підпільної ліворадикальної організації.

Діяльність «Червоних бригад» для багатьох залишається таємницею, адже вони були присутні на політичній сцені лише 30 років тому. Я народився 1932 року, через 10 років після приходу фашистів до влади, але я знав, хто був прем’єр-міністром у часи маршу до Риму. Можливо, у фашистській школі мені розповіли про нього, щоб пояснити, яким дурним і поганим був цей міністр («боягузливий факт»), зміщений фашистами. Нехай так, але я про це знав. Але залишимо осторонь школу. Сьогоднішня молодь не знає артисток кіно двадцятирічної давнини, а я знав, хто така Франческа Бертіні, котра знімалася в німому кіно за 20 років до мого народження. Можливо, так було, бо я гортав старі журнали, звалені в коморі нашого будинку. Я і тобі пропоную перегортати старі журнали, бо це допомагає зрозуміти те, що відбувалося до твого народження.

Але чому важливо знати про події далекого минулого? Тому що часто подібні знання допомагають зрозуміти хід сьогоднішніх подій і в будь-якому випадку, як знання складу футбольних команд, допомагають збагатити нашу пам’ять.

Врахуй, що ти можеш тренувати свою пам’ять не лише за допомогою книг та журналів, а й за допомогою інтернету. Він придатний не тільки для того, щоб розмовляти з твоїми друзями, а й для вивчення світової історії. Хто такі хети та камізари? Як називалися три кораблі Колумба? Коли вимерли динозаври? Чи був штурвал на Ноєвому ковчезі? Як називався предок бика? Сто років тому було більше тигрів, ніж зараз? Що ти знаєш про імперію Малі? Хто розповів про неї? Хто був другим татом в історії? Коли було створено Міккі Маус?

Я міг би продовжувати ставити питання до нескінченності, і вони стали б чудовими темами для дослідження. Все це треба пам’ятати. Настане день, і ти постарієш, але ти відчуватимеш, що прожив тисячу життів, ніби ти брав участь у битві при Ватерлоо, був присутній при вбивстві Юлія Цезаря, побував у тому місці, де Бертольд Шварц, змішуючи у ступці різні речовини у спробі отримати золото, випадково винайшов порох і злетів у повітря (і так йому й треба!). А інші твої друзі, які не прагнуть збагатити свою пам’ять, проживуть лише одне власне життя, монотонне і позбавлене великих емоцій.

Отже, збагачуй свою пам’ять і завтра вивчи на пам’ять La Vispa Teresa (один з найвідоміших дитячих віршиків в Італії).

Умберто Еко

ЩО ТРЕНЕРИ ЧАСТО ЗАБУВАЮТЬ ПРИ РОЗВИТЦІ ФУТБОЛІСТА?

“Дитячі змагання – це не критика, зауваження та приниження, – це не питання: куди, чому й навіщо, – це складова тренувального процесу, її продовження у напрямку навчання та виховання спортивного резерву”

Багато тренерів займаються розвитком техніки, фізичних якостей (витривалість, сила, гнучкість, спритність, швидкість) і всього, що нижче “шиї”, забуваючи про “голову”.

На тренуваннях багато людей приділяють велику увагу вправам в ізольованому форматі, ні в якому разі не близькому до гри, коли футболісти тренують техніку різних дій (поведінка, трюки, пропуски та ін. ) д. ) без будь-якого опору, варіації. При цьому постають питання: “Чому є супер технічні юні футболісти, а техніка їх залишається тільки у вправах, а в іграх не можуть застосувати? “”

Щоб футболісти мали змогу використовувати свої навички.

В УМОВАХ ІГРИ (нижче зеленої крапки), необхідно працювати не в ізоляції, а в першу чергу над розвитком футбольного інтелекту. Ну що ж. щодо пошуку оптимальних рішень, аналізу ігрового простору.

Футбол – це гра, в якій картинка змінюється кожну частку секунди. В умовах постійної зміни атмосфери гравцям потрібно регулювати свої дії, шукати різні варіанти розвитку подій, швидко реагувати на зміни умов.

БАТЬКИ НА ГРІ

Кожному батькові важливо зрозуміти один важливий факт: своїми словами та діями ви можете покращити футбольний досвід своєї дитини або зіпсувати цей досвід не тільки для своєї дитини, але й для всієї команди.

Спостерігаючи за грою дитини, пам’ятайте, що:

Ви НЕ ТРЕНЕР. Не інструктуйте свою дитину чи інших гравців під час тренувань чи ігор. Те, що ви кажете, хоч би як логічно це не звучало, може бути неправильним, недоречним, може суперечити завданню тренера і створити внутрішній конфлікт у вашої дитини. Дозвольте тренеру тренувати.

Ви НЕ СУДДЯ. Батьки, які кричать на суддю, відволікають та дратують гравців. Найгірше, це може створити у гравців почуття, що з ними поводяться несправедливо. Потім вони будуть використовувати це як виправдання для поганої гри, а не шукати шляхи для покращення своєї гри.

Ви НЕ ГРАВЕЦЬ. Не живіть опосередковано через свою дитину. Якщо ви це зробите, тл ви будете сильно розчаровані, тому що ваша дитина ніколи не гратиме так добре, як ви собі уявляєте. Дозвольте вашій дитині бути найкращим гравцем, яким вона може бути, і дозвольте собі отримувати задоволення, просто спостерігаючи за її грою.

А ЯКА ВАША РОЛЬ? ЗРОЗУМІТИ, ЩО ВИ ГЛЯДАЧІ, ВБОЛІВАЛЬНИКИ ТА, ПРОСТО, ЩАСЛИВІ ТА ГОРДІ БАТЬКИ

Дивіться гру та отримуйте задоволення. Не давайте інструкцій гравцям, поки вони знаходяться на полі, це тільки збиває їх з пантелику. Футбол – це гра, яка розвивається залежно від ситуації на полі. Якщо ви постійно вигукуєте інструкції, то єдине, чого ваша дитина навчиться, – це чекати на інструкції і робити те, що їй говорять. Щоб ваша дитина стала хорошим футболістом, вона має розвинути здатність розпізнавати ситуації та САМОСТІЙНО приймати рішення на полі.

Ісландське диво

Це крихітна держава, яка займає всю територію однойменного острова та омивається водами Атлантичного та Північного Льодовитого океанів. Батьківщина вікінгів та песців. Територія мохів та лишайників. Температура навіть у середині літа не перевищує 20°С. Ісландці жартують: «Якщо вам не подобається погода, зачекайте п’ять хвилин і стане ще гірше». За такий суворий клімат Ісландії називають «крижаною країною» або «країною льодів».

Але з недавніх пір в очах світової спільноти у країни з’явилася ще одна чітка асоціація: Ісландське диво. І річ не в тому, що населення держави становить лише 350 тисяч осіб. І навіть не в тому, що в рейтингу найбільш миролюбних і безконфліктних країн світу Ісландія ось уже багато років поспіль утримує перше місце! «Чудом», яким захоплюється весь світ, країна стала завдяки своїм підліткам.

Феномен ісландського дива

У це важко повірити, але ще 20 років тому Ісландія мала славу, якщо й не найзатишнішим місцем для життя, то вже точно найнесприятливішим для народження та виховання дітей. Особливо для підлітків. Понад 40% неповнолітніх мешканців Ісландії (тих, хто вже не діти малі, але ще й не дорослі) запросто вживали алкоголь. Майже кожен четвертий підліток робив це ще й під цигарку. 17% неповнолітніх іноді «балувалися» наркотиками. Твоїм батькам таке сподобалося б? Ось і батькам ісландських підлітків це теж не подобалося.

Але те, що зробили в країні напевно, стало самим ідеальним ключем до вирішення проблеми.

Вони провели масштабне анонімне опитування серед підлітків і з’ясували, що основна причина, через яку діти пристращалися до недитячих слабкостей – нудьга та відсутність контакту з батьками. А далі все просто. Як кажуть, знання діагнозу – половина успіху лікування. Звісно, ​​щоби радикально змінити запущену ситуацію, рішення довелося приймати на державному рівні.

Батіг? Ні, пряник!

Крім стандартних заходів, які, як правило, вживаються в антиалкогольній політиці, як то: підвищення вартості спиртних напоїв та збільшення вікового цензу для продажу алкоголю (в Ісландії спиртне не продають особам молодше 20 років), у ісландської моделі з’явилися і свої відмінні риси.

Наприклад, в ісландському супермаркеті алкоголь удень із вогнем не знайдеш. Не продають його, як у нас, у будь-якому продовольчому магазині. Торгувати спиртним в Ісландії є абсолютно монопольним правом, яке належить мережі спеціалізованих магазинів. А там антиалкогольне законодавство дотримуються по всій суворості.

Крім того, в країні запроваджено заборону на перебування на вулиці неповнолітніх після 22 години вечора взимку та після півночі влітку. У кожному населеному пункті організовано батьківські ради з патрулювання вулиць.

Але найефективнішими в плані впливу на підлітків виявилися не ці обмежувальні та контролюючі заходи. Якщо провести аналогію з відомим методом батога і пряника, ісландці досягли успіху насамперед завдяки «прянику».

Так, у країні діє програма «Молодь Ісландії». Одне з конкретних заходів, що реалізуються в рамках програми – виділення субсидій сім’ям, які виховують підлітків для занять будь-якими видами активностей: спортом, танцями, бойовими мистецтвами, музикою тощо. В ісландському народі ця субсидія отримала назву «ваучер». Розмір безоплатної допомоги становить понад 320 у. на одного підлітка на рік.

Сенс у тому, щоб зайняти вільний час підлітка, який він «вбиває» у компанії з тютюном та алкоголем. Причому, не просто зайняти, а дати йому те, що він хоче – з огляду на його бажання та переваги.

Все геніальне просто

Здавалося б, жодного велосипеда ісландці не винайшли. Але вони, мабуть, були першими, хто залишився вірним обраному принципу і нехай повільно, але цілеспрямовано йшов до своєї мети. Звичайно, результати стали помітні не за один день. Але через 20 років ситуація у «крижаній країні» змінилася кардинально. Якщо раніше спиртне вживав практично кожен другий підліток у віці від 13 до 16 років, то зараз це роблять лише 5 осіб із сотні! І лише 3% неповнолітніх (проти колишніх 25%) ще не побороли погану потяг до куріння.

Завдяки ваучерам у країні бурхливий розвиток отримав приватний бізнес у сфері спорту та активностей. Тобто, крім того, що ісландські підлітки з «поганих» перетворилися на красенів, спортсменів та відмінників, то ще й економіка пішла вгору. Чим не диво?

Слава про ісландський феномен пішла, як кажуть, у світ після того, як збірна Ісландії з футболу змогла пробитися до 1/8 чемпіонату світу-2017, обійшовши на полі таких запеклих гравців, як хорвати та збірна Великобританії. Але й на цьому спортивні успіхи та досягнення маленької, але мужньої Ісландії не закінчуються. Збірні країни з баскетболу та гандболу входять до 30 кращих і мають можливість на рівних змагатися з країнами, де чисельність населення в десятки разів перевищує населення острівної держави.

P